Як відкрити IT компанію в Україні

Як відкрити IT компанію в Україні
Розвиток ІТ-бізнесу в Україні та законодавчі спрощення
Сьогодні IT – бізнес займає одне з провідних місць в економіці Україні. І така ситуація зумовлена багатьма чинниками, зокрема, наявністю висококваліфікованих спеціалістів, невисокими ставками оподаткування, наявністю різноманітних правових конструкцій для легального ведення IT бізнесу, а також підтримкою даної сфери державою (так, згідно з чинним законодавством, до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також нещодавно Верховна Рада України прийняла закон, яким спрощено процедуру укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів), бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також скасовано валютний контроль для операцій з експорту послуг (у тому числі, у сфері інформатизації). Таким чином, ведення IT бізнесу в Україні стає все більш привабливим, у тому числі і для іноземців, що відображається на ринку інформаційних технологій, який постійно зростає. 

З чого слід почати, якщо ви вирішили відкрити свій IT бізнес в Україні? 

Перш за все – слід його структурувати, тобто зареєструвати суб’єктів господарської діяльності. Це потрібно для того, щоб ви змогли, по перше, діяти в рамках правового поля і залучати клієнтів, а не відлякувати їх потенційною співпрацею з сумнівним конрагентом, по друге, для того, щоб ваш бізнес можна було безпечно популяризувати, оскільки це може привернути увагу контролюючих органів, що, в свою чергу, може призвести до значних неприємностей у разі відсутності легалізованої структури. Окрім цього, якщо ви бажаєте залучити інвесторів, відсутність структури може стати перепоною для вас. 

Основні моделі структурування ІТ-компанії:

Таким чином, якщо ви бажаєте розвивати свій бізнес в подальшому, його структурування є вкрай важливим. Найбільш поширеними є наступні моделі структурування IT-компаній: 

1) Замовник (іноземна компанія) – фізичні особи–підприємці (девелопери). 

За цією моделлю іноземна компанія укладає з фізичними особами-підприємцями – громадянами України договори про надання послуг на розробку програмного забезпечення.


Перевагою такої моделі є те, що з позиції організації бізнесу вона є доволі простою, так як відсутні трудові та корпоративні відносини. 

Проте ця перевага тісно пов’язана з певними ризиками, зокрема, з трактування таких відносин контролюючими органами як трудовими, і як наслідок, з можливістю притягнення до відповідальності за ухилення від сплати податків. Але за умови юридично грамотного оформлення всіх документів, ці ризики нівелюються. 

2) Замовник (іноземна компанія) – фізична особа-підприємець - девелопери.


За цією моделлю одна фізична особа-підприємець здійснює фактичне керівництво бізнесом замовника на території України. Він здійснює функції проектного менеджера, приймає усі або частину платежів, розподіляє їх на витрати для розробки проекту, може бути орендарем офісу і передавати його в суборенду іншим особам.

Переваги такої моделі – вона досить гнучка, із закінченням проекту у замовника не виникає потреби припиняти чи реорганізовувати компанію чи представництво в Україні.Проте має і свої недоліки – по перше, передбачає обмеження щодо сум платежів та величини команди, по друге, така структура хоч і є цілком законною, проте не цілком вписується у рамки ведення бізнесу та може викликати питання з боку контролюючих органів.

3) Замовник (іноземна компанія) – українська компанія (товариство з обмеженою відповідальністю) – фізичні особи-підприємці (девелопери).

Замовник укладає договір про надання послуг з розробки програмного забезпечення з українською компанією, а остання укладає аналогічні договори з фізичними особами-підприємцями. 

За такої моделі Замовнику не потрібно підписувати договори із фізичними особами-підприємцями, окрім цього, зменшується кількість комісійних платежів, оскільки замовник виплачуватиме кошти лише раз українській компанії, а не кожному з фізичних осіб-підприємців. Проте збільшуються витрати на адміністрування та бухгалтерське обслуговування української компанії, а на відносини з фізичними особами-підприємцями неможливо поширити право та юрисдикцію іноземної держави. Крім цього, перебування усіх фізичних осіб-підприємців в приміщенні української компанії може зробити останню більш уразливою до перевірок контролюючих органів. 

4) Замовник (іноземна компанія) – українська компанія (товариство з обмеженою відповідальністю) – наймані працівники. 

Замовник укладає договір про надання послуг з розробки програмного забезпечення з українською компанією, що надаються найманими працівниками останньої. 

Перевагою такої моделі є відсутність ризиків притягнення до відповідальності за ухилення від сплати податків. Проте вона є найбільш затратною серед всіх перелічених. 

Наведені вище моделі є базовими, і у разі подальшого розвитку бізнесу, можливі й інші, більш складні схеми структурування з іноземними елементами. 

Перебування девелоперів на офісі замовника

Отже, одним із найбільш проблемних аспектів діяльності ІТ-компаній є перебування фізичних осіб-підприємців в одному приміщенні. Проте не менш цікавим є питання хто може бути орендарем такого приміщення? Однозначно орендарем не може виступати іноземна юридична особа чи особисто іноземець, оскільки законодавством заборонено здійснення господарської діяльності без державної реєстрації, тобто, в даному випадку суборенди, і за останню передбачено відповідальність у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з можливою конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок здійснення господарської діяльності без реєстрації. 

Модель суборенди приміщення ітшниками

Як вже згадувалося раніше, функції орендаря офісу може здійснювати українська компанія, або ж фізична особа-підприємець (або декілька таких осіб, залежно від площі офісу, що орендуєтся), що не надає послуги з розробки програмного забезпечення замовнику і не отримує від останнього жодних платежів. Цей аспект є дуже важливим, оскільки протилежна ситуація може викликати чимало запитань у контролюючих органів. Окрім цього, не слід забувати про той факт, що фізична особа – підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, тобто є платником єдиного податку, не може здавати в оренду площу більше 300 кв.м. 

Якщо орендарем офісу виступає українська компанія, яка фактично є посередником у наданні послуг з розробки програмного забезпечення, і надає приміщення фізичним особам – підприємцям у суборенду, така модель хоч і вирішує проблему оренди офісу іноземною компанією, проте, знову ж таки, може створити у контролюючих органів враження про наявність фактичних трудових відносин, що приверне їхню небажану увагу і може спричинити ряд неприємностей для компаніїї. Проте такий песимістичний сценарій не є обов’язковим:) 

Так звана функціональна оренда, або точніше - відсутність договорів та документів на оренду приміщення ФОПами

Фізичні особи-підприємці можуть також займатися розробкою програмного забезпечення на обладнанні замовника без укладення жодного договору оренди. В такому випадку має місце так звана функціональна оренда – коли окремий договір оренди відсутній, а в основному договорі про надання послуг передбачається можливість перебування підрядника в офісі замовника, з використанням його засобів, обладнання тощо. Такий спосіб оренди є доволі-таки поширеним, оскільки він значно зменшує організаційні затрати, проте не позбавлений ризиків, згаданих вище. 

Коворкінг

Альтернативним варіантом є надання послуг фізичними особами-підприємцями в коворкінгах. Коворкінг є відносно новим поняттям в українському праві, проте його популярнісь постійно зростає. Перебування фізичних осіб – підприємців в коворкінгах є цілком легальним та жодним чином не суперечить чинному законодавству. Проте створення коворкінгу вимагає комплексного підходу і значних затрат, зокрема на адміністрування та бухгалтерське обслуговування, так як приватні підприємці сплачують коворкінгу щомісячні платежі за перебування в його приміщенні. Більше того, у разі якщо розмір цих платежів за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує 1 000 000 гривень, така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку на додану вартість. 

Таким чином, можливих варіантів є доволі багато, тому рішення слід приймати виходячи з комплексного аналізу усіх факторів та ризиків. 

Договори з девелоперами

Отже, коли ви вже вирішили питання структурування та оренди офісу, наступним важливим етапом є укладення договорів з безпосередніми розробниками програмного забезпечення. Звичайно, що основним договором, необхідним для здійснення останніми такої діяльності, є договір про надання послуг. Такий договір може бути єдиним документом, що регламентує надання послуг з розробки програмного забезпечення. Більше того, він є єдиним договором, що прямо передбачений чинним законодавством України. Проте здебільшого його недостатньо для того, щоб захистити права як розробників, так і замовника на належному рівні. Тому на практиці часто укладають договори, що харктерні для англо-саксонської системи права – Non-Disclosure Agreement (Угоду про нерозголошення) та Non-Compete Agreement (Угоду про неконкуренцію). Укладення таких договорів можливе, оскільки Цивільний кодекс України дозволяє укладати договори, непередбачені чинним законодавством. І хоча сьогодні судові спори за такими договорами не є звичною справою, проте їх значення не можна недооцінювати, особливо зараз, коли випадки тиску правоохоронних органів на ІТ-компанії є непоодинокими, а наявність угоди про нерозголошення може вберегти підрядників від розголошення конфіденційної інформації. 

Інвойс як основа оплати ітшникам (без актів надання послуг)

Наступним важливим апектом діяльності ІТ бізнесу в Україні є оплата послуг розробників програмного забезпечення. Донедавна, підставою для оплати був акт наданих послуг, проте з 3 грудня 2016 року вступив у дію Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг», яким скасовано обов’язковість актів наданих послуг, натомість інвойсу надається статус первинного документу, тобто він фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою для бухгалтерського обліку цієї операції. І хоча відсутність акту наданих послуг спрощує ведення бухгалтерії бізнесу, проте підписанням таких актів здійснювалась передача авторських прав на розроблене програмне забезпечення. У разі відсутності акту та проведення оплати на основі виставленого рахунку (інвойсу), питання передачі авторських прав залишається відкритим. Тим не менше, слід брати до уваги юрисдикцію, що поширюється на такі відносини, оскільки за законодавством деяких країн власником всіх авторських прав замовник стає з моменту створення продукту, і потреби у передачі прав інтелектуальної власності взагалі немає. 

Особливості ведення ІТ-бізнесу іноземцями в Україні 

Варто зазначити, що не зважаючи на чималі кроки держави в напрямку спрощення ведення ІТ бізнесу в Україні, ряд певних обмежень все-таки існує. По-перше, директори, топ-менеджери, девелопери, будучи іноземцями потребують отримання дозволів на застосування праці іноземців, а також на їх основі посвідок на проживання для законного перебування на території України та здійснення певної діяльності. 

По-друге, якщо іноземна юридична особа безпосередньо співпрацює з фізичними особами-підприємцями, проблемним аспектом є підписання нею договорів про надання послуг з останніми. Так, не зважаючи на можливість укладення зовнішньоекономічних договорів шляхом виставлення рахунка (інвойсу), останній не може бути підставою для передачі авторських прав. Інший варіант, передбачений законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг», що полягає в укладенні договору шляхом обміну електронними повідомленнями, також є недосконалим і має ряд недоліків. 

По-третє, проблемним аспектом може стати наявність штатного бухгалтера, що обслуговує всіх фізичних-осіб підприємців. Це також може викликати чимало запитань у контролюючих органів. Тому оптимальним варіантом буде укладення договорів про надання бухгалтерських послуг між компанією та незалежним підрядником-бухгалтером, а також між останнім та фізичним особами-підприємцями. 

По-четверте, оплата послуг розробників іноземною компанією дуже дорого обходиться останній, оскільки банківські тарифи за проведення відповідних переказів є дуже високими – приблизно 30$ за кожний платіж. Частково ця проблема вирішується за умови запровадження 2 моделі структурування, зазначеної у цій статті. Так, в такому разі можна відкрити так званий віртуальний рахунок, завдяки якому комісійні платежі сплачуватимуться лише раз – при переказі коштів на цей рахунок. Станом на сьогодні відомо про два таких банки у Львові, що надають послуги створення одного віртуального рахунку для ІТ-компаній. Проте і вона має свої недоліки – бухгалтери говорять про можливе подвійне оподаткування сум, переказ котрих відбувається на цей рахунок і в подальшому з нього. 

Оподаткування в ІТ-бізнесі

Не менш важливе значення при відкритті ІТ бізнесу в Україні має вибір оподаткування. Зазвичай товариства з обмеженою відповідальністю знаходяться на загальній системі оподаткування, тобто є платниками податку на прибуток підприємств, ставка якого становить 18%. Як вже згадувалося на самому початку, операції з постачання програмної продукції за кордон до 1 січня 2023 року звільняються від оподаткування податком на додану вартість, тому такі товариства не будуть платниками ПДВ. Про сплату ПДВ Коворкінгом вже ішлося раніше. Також в українських компаній, що здійснюють постачання програмної продукції, здебільшого не виникає трансфертне ціноутворення, оскільки обсяг оподатковуваного прибутку визначається відповідно до принципу "витягнутої руки" лише якщо платник податку бере участь у контрольованій операції. Чинне законодавство містить доволі широке визначення контрольованої операції, проте обов’язковими ознаками операції для визнання такої контрольованою є умови, що річний дохід платника податків перевищує 150 мільйонів гривень, і обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом перевищує 10 мільйонів гривень. Цей поріг є дуже високим, тому рідко кому вдається його досягнути. 

Що ж стосується фізичних осіб-підприємців, то вони, за усталеною практикою, перебувають на спрощеній системі оподаткування, а саме є платниками третьої групи єдиного податку. Таких груп всього є чотири, проте саме третя є найбільш оптимальною, виходячи із виду їхньої діяльності, бази та ставки оподаткування. 

Таким чином, не зважаючи на ряд перепон, розпочати свій ІТ бізнес в Україні є доволі просто. Для цього треба, перш за все, визначитися із власними цілями, запастись терпінням, а також компетентим юристом, що допоможе вам здійснювати вашу діяльність в рамках правововго поля та знизити всі можливі ризики.

Якщо у Вас є запитання Молодший юрист допоможе Вам


Олександра Петренко