Особливості надання дозволу на використання торгової марки

Попит на реєстрацію знаків для товарів та послуг (торгових марок) в Україні з кожним роком зростає. Безумовно це є позитивним фактором, що вказує на підвищення становища інтелектуальної власності у суспільстві, а також на збільшення рівня правової обізнаності, зокрема у сфері права інтелектуальної власності. Тим не менше, на превеликий жаль, величезний відсоток населення  взагалі не володіє знаннями або ж не цілком усвідомлює, які саме переваги можна отримати від вже зареєстрованого знака, і у який спосіб його можна комерціалізувати. Так, перевагу від зареєстрованої торгової марки може отримати не лише її власник. Більше того, для цього зовсім не потрібно порушувати права жодних осіб, а можна і потрібно діяти в рамках правового поля. В загальних рисах про це ми згадували у нашій статті “Чи можна правомірно використовувати чужу торгову марку?”. У цій статті ми детальніше розглянемо ліцензування торгових марок (надання дозволу на використання торгової марки).

Отже, що це таке – надання дозволу (ліцензії) на використання торгової марки? Це уповноваження власником торгової марки іншої особи на її використання у певній сфері. При ліцензуванні торгової марки особа власника знаку не змінюється. Тобто, власник торгової марки залишається ним, він лише надає дозвіл на те, що його торгова марка використовуватиметься однією чи кількома іншими особами (фізичними та/або юридичними). Власне, у цьому полягає відмінність між видачею ліцензії на використання знака і передачею права власності на знак. У світовій практиці у разі передачі права на використання торгової марки власник (ліцензіар) здебільшого залишає за собою певний контроль за ліцензіатом (особою, якій передається таке право на використання торгової марки), якщо хоче пересвідчитися у тому, чи будуть збережені певні якісні характеристики, а також що таке використання не матиме негативного впливу на репутацію торговельної марки тощо.

Як вірно вказує Всесвітня організація інтелектуальної власності, однією із найбільш прибуткових форм ліцензування торгових марок є мерчендайзинг (форма маркетингу, що передбачає використання об’єктів інтелектуальної власності на товарах, з метою посилення привабливості товарів). Логотипи, персонажі мультфільмів, комп’ютерних ігор, картини, статуї та безліч інших об’єктів права інтелектуальної власності неодноразово з’являлися на одязі, наплечниках, гаманцях, головних уборах, парасолях, канцелярських товарах, іграшках, посуді, побутовій хімії, косметичних засобах, та на безлічі інших товарів. Проте таке використання вимагає попереднього отримання дозволу на використання у кожен можливий спосіб, у тому числі на нанесення на будь-які товари.

Передача права на використання торгової марки може здійснюватися як за плату, так і безоплатно. Дуже важливий момент – у разі, якщо ви уклали договір про передачу прав на торговельну марку, в якому нічого не сказано про вартість такої передачі, особа, що передає права, матиме право на отримання вигороди за таку передачу. Так, Цивільний кодекс України, закріплює презумпцію оплатності, відповідно до якої, договір є оплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Таким чином, у разі безоплатної передачі права на використання торгової марки, зацікавленій стороні варто прослідкувати наявність відповідної вказівки у договорі. У разі, якщо ж договір передбачає оплатну передачу права на використання торгової марки – варіантів такої оплати може бути декілька. Для прикладу, винагорода може становити собою разовий (паушальний) платіж, або ж певну суму у відсотках від прибутку, отриманого за результатами використання переданої торговельної марки (роялті). Часто використовуються також комбіновані платежі. Вартість передачі права на використання торговельної марки законодавчо не визначена та встановлюється в кожному конкретному випадку окремо, залежно від великої кількості різноманітних факторів.

Які є види ліцензій на торгові марки, що можуть надаватися? Розрізняють три основні види. Це виключна, невиключна та одинична. Виключна означає, що єдина ліцензія видається лише одній особі, та торгова марка не може більше використовуватися навіть її власником. Невиключна надає право власнику торгової марки її використовувати та видавати ліцензії іншим особам. Одинична ліцензія допускає використання торговельної марки лише власником та ліцензіатом. При визначенні того, яку саме ліцензію надати, Всесвітня організація інтелектуальної власності рекомендує враховувати те, яку ціль ви переслідуєте. Для прикладу, якщо ваша бізнес-стартегія полягає у наданні франшиз – в такому разі слід надавати невиключну ліцензію. Якщо ж у вас на меті залучення якогось одного великого інвестора – найбільш ймовірно він захоче отримати виключні права.

Таким чином, ліцензування торговельної марки може слугувати додатковим джерелом доходу як для ліцензіара, так і для ліцензіата. Так, ліцензіар (власник торговельної марки), може отримати плату за видачу ліцензії на використання торговельної марки, а також отримати дохід від нового ринку товарів та/або послуг з доволі низьким ризиками. Більше того, ліцензування може сприяти у маркетинговій стратегії та у залученні як нових споживачів, так і інвесторів.

Натомість для ліцензіата який, наприклад, займається виготовленням посуду, канцелярських товарів, одягу тощо, отримання прав на використання торгової марки допоможе зробити власну продукцію більш привабливою для споживачів, і, як наслідок, також збільшити обсяг продажів та доходів.

Тому не слід забувати про можливості передачі та отримання прав на використання знаків для товарів та послуг, та максимально ефективно використовувати наявні правові механізми.