Посилення боротьби із корупцією та підвищення активності правоохоронних органів у цьому напрямку, зумовлює підвищення уваги до забезпечення права на захист осіб, які піддаються кримінальному переслідуванню. Окремим питанням є оцінка допустимості доказів, отриманих при використанні контролю за вчиненням злочину.
Так, використання спеціальних методів досудового розслідування, зокрема контролю за вчиненням злочину не повинно порушувати право особи на захист. Для того, щоб уникнути порушення цього права Європейський суд з прав людини у рішенням по справах «Банніков проти Російської Федерації», «Веселов та інші проти Російської Федерації» звертає увагу на сувору регламентацію проведення таких заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 271 КПК України речі та документи, здобуті в спосіб, пов’язаний із провокуванням до вчинення злочину, не можуть бути використані у кримінальному провадженні. У зв’язку із цим важливо навести окремі ознаки, які можуть свідчити про наявність провокації до вчинення злочину.
До таких ознак можна віднести наступні: відсутні підстави вважати, що злочин був би скоєний без втручання правоохоронних органів; представники влади не обмежуються лише пасивним розслідуванням, а вчиняють активні спонукальні дії («Тейшейра де Каштру проти Португалії»); відсутні докази, що особа раніше скоювала подібні злочини; особа явно зазнає грубого тиску, який підштовхує до злочинної діяльності («Раманаускас проти Литви»).