Як юристи право власності визнавали

У практиці кожної юридичної фірми рано чи пізно трапляється своя «справа століття», яка дає ого-го як багато досвіду.

У нас в «Лігалейд» такою Справою-Якою-Займалися-Всі стало визнання права власності на ½ частки квартири клієнта, судова тяганина з приводу якої тривала немало-небагато – 18 років.

Був укладений договір купівлі-продажу квартири. Продавців було двоє, один з яких не був присутній особисто, а продаж від його імені здійснювався за довіреністю. Втім, дуже швидко виявилося, що довіреність була підроблена. Результат очевидний – недійсність договору купівлі-продажу,  двостороння реституція – покупцеві повертаються гроші, продавцеві – квартира. І все було б просто (хоч і неприємно), але продавець повертати гроші нашій стороні відмовився. Справа дійшла до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, і всі інстанції вирішили справу на користь невезучого покупця. Але якби у нашій державі всі слухняно виконували рішення судів, то у Кримінальному кодексі не існувало б статті 382 (невиконання судового рішення).

Тож нам довелося знайомитися з виконавчою службою одного з районів м. Львова. Оскільки добровільне виконання було неможливим, спірну частку квартири у рамках виконавчого провадження було виставлено на торги. На подив виконавців, клієнтів, юристів, а згодом – і державних реєстраторів та кількох нотаріусів, торги не відбулися, незважаючи на дворазову уцінку вартості майна. Частку не купили. За законом, у такому випадку стягувачу пропонується залишити за собою арештоване майно в рахунок стягнення. Тобто оформити право власності. Що ми і зробили.

Сподіваємося, що поставили крапку у довгій та виснажливій справі, хоча щось мені підказує, що  протилежна сторона з усією притаманною їй впертістю старатиметься перетворити цю крапку на кому 🙂

Ірена Найда, яка вела справу на стадії виконання рішення, запрошує до дискусії всіх, хто мав схожі справи і охочий поділитися досвідом, бо, як виявилося, для державних реєстраторів та нотаріусів таке набуття права власності – велика рідкість у практиці.