Договір на розробку програмного забезпечення є одним з найбільш поширених у сфері ІТ. За своїм змістом – це цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (“Виконавець”) створює програмне забезпечення за замовленням іншої сторони (“Замовник”), за погоджену між сторонами оплату, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відтак, основними етапами в юридичному супроводі укладення подібних договорів є його розробка або ж вичитка вже наявного договору з виокремленням пропозицій щодо його змісту, з огляду на потреби клієнта.
На етапі створення договору на розробки програмного забезпечення слід ретельно дослідити конкретний проєкт та здійснити його грамотний опис. Загалом, якщо перейти до змістовного наповнення, в договорі про розробку програмного забезпечення слід належним чином врегулювати: предмет; строк; оплатність; порядок та способи оплати (The Fixed-bid pricing/The Dedicated Team Model/The Time and Materials Model); приймання наданих послуг та виправлення виявлених недоліків; розподіл інтелектуальної власності на таке програмне забезпечення; порядок та підстави для припинення договору; алгоритм поведінки сторін у випадку неналежного виконання умов договору однією із сторін, форс-мажору; відповідальність сторін; застосовне право конкретної країни тощо.
Модель “The Fixed-bid” pricing передбачає, що розмір грошових коштів, який буде сплачений розраховується на підставі заздалегідь проведеної оцінки проєкту. “The Dedicated Team Model” використовується у випадку, коли потрібний фахівець для виконання певної області роботи. “The Time and Materials Model” максимально гнучка модель, яка передбачає можливість оперативної зміни ветору проєкту, одночасно розмір витрат на проєкт може також змінюватися з огляду на витрачений час та інші затрачені ресурси.
Не слід, також, легковажити оформленням вступної частини («шапки») договору, адже у випадку спору – іноді постає питання ідентифікації сторін, відтак вказана частина має бути викладена достатньо детально. Цей нюанс і стосується способу оплати, адже хаотичні оплати, які відбуваються не в порядку, зафіксованому в договорі можуть викликати проблемні аспекти в контексті доказування факту таких оплат в межах конкретного договору.
На практиці, з метою непереобтяження договору, деталізований опис послуг сторони сторони оформляють в вигляді додатку, який є невід’ємною частиною такого договору (як правило іменується як технічне завдання). В такому технічному завданні доцільно передбачити не лише опис, а дедлайни виконання окремих етапів проєкту, якщо послуга багаторівнева.
Слід звернути увагу на розподіл інтелектуальних прав. За загальним правилом немайнові права належать Виконавцю (з яким варто узгодити необхідність згадування його авторства, використання псевдоніму тощо), а майнові права інтелектуальної власності на об’єкт створений за замовленням – Замовнику, якщо інше прямо не передбачено договором. Відтак, цей нюанс варто враховувати в процесі переговорного процесу та безпосередньому наповненні договору.
Не рідко, клієнти, які планують укласти подібний договір знаходяться віддалено територіально, або ж намагають максимально цифровізувати процес діяльності, тому ініціюють укладення шляхом накладення електронного цифрового підпису, такий спосіб підписання має бути прямо визначений у договорі.
Також, варто закріпити способи комунікації між сторонами для убезпечення непорозумінь у процесі співпраці, адже непоодинокими є претензії з боку Замовника, що виконавець не надто оперативно реагує на звернення чи зауваження, чи вони й зовсім залишаються без реагування.
За необхідності, сторони можуть погодити умови щодо конфіденційності та утримання від вчинення конкурентних дій.
Важливо, щоб очікування Замовника відповідали кінцевому результату, та одночасно, щоб Виконавець зміг належним чином оцінити об’єм послуг, який буде надавати в рамках такої співпраці. Універсального шаблону, який б підходив під кожний кейс немає, адже кожен запит є унікальний і потребує глибокого аналізу, для того, щоб забезпечити інтереси обох сторін договору.
Aвтор
Вам може сподобатись