Управління майном дитини є надзвичайно важливим і актуальним питанням сьогодні, оскільки законодавство вимагає, щоб батьки піклувалися про майно дитини та використовували його в інтересах дитини (ч. 1 ст. 177 СК України). Хоча на перший погляд це може здаватися очевидним, на практиці виникають складнощі, особливо у випадках з неблагополучними сім’ями, де права та інтереси дітей зазвичай порушуються. Це стосується, зокрема, випадків, коли батьки продають нерухоме майно дітей, задля власної матеріальної вигоди (звичайно що тут також відіграє роль неналежне виконання своїх обов’язків органів опіки та піклування). Саме тому держава запровадила ряд правових норм для регулювання управління майном дитини, які вимагають окремого вивчення.
Розберемось з цим детальніше!
В чому полягає управління майном дитини?
Від моменту народження людина має право володіти та користуватися майном, проте її здатність управляти ним обмежена віком. До досягнення 14 років дитина вважається малолітньою і не має права самостійно розпоряджатися своїм майном. З 14 до 18 років неповнолітні отримують ширший обсяг прав, що дозволяє їм самостійно здійснювати правочини з майном, але тільки за згодою батьків, яка є обов’язковою для певних дій, передбачених законодавством (ч. 2, 3 ст. 32 ЦК України). По досягненні 18 років особа стає повністю дієздатною і не потребує допомоги по управлінню своїм ж майном.
Для того, щоб управляти майном дитини, батькам (опікунам,піклувальникам) не потрібні спеціальні дозволи, адже це право їм надається законом, за умови врахування при цьому інтересів дитини.
Управління охоплює як правочини, пов’язані з майном дитини (наприклад, продаж, оренда), так і дії, спрямовані на догляд за ним (ремонт, збереження тощо).
Варто розмежовувати терміни «управління майном» та «розпорядження майном». Управління є ширшим поняттям, яке включає не лише розпорядження, а й догляд за майном, забезпечення його збереження та підтримання у належному стані. В Сімейному кодексі України під управлінням розуміють різні дії, пов’язані з використанням майна дитини в її інтересах.
Роль органів опіки та піклування
Органи опіки та піклування займають важливе місце у сфері захисту прав дітей. Детальніше, їхня діяльність регулюється постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, яка встановлює порядок провадження діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини.
До прикладу, органи опіки і піклування в обов’язковому порядку надають дозволи на вчинення правочинів батьками з майном їхніх малолітніх дітей (до 14 років), таких як відмова від прав на майно малолітніх дітей, видача письмових зобовʼязань від імені дитини, та можуть відмовити у дозволі, наприклад, якщо це суперечить інтересам дитини або призводить до звуження її майнових прав або якщо батьки, які звертаються за дозволом, позбавлені батьківських прав (ч. 5 ст. 177 СК України).
Вичерпний перелік випадків, коли батькам слід отримати дозвіл органу опіки і піклування зазначений в частині 2 статті 177 СК України.
Щодо неповнолітніх дітей (14-18 років), вони можуть самостійно вчиняти правочини, зазначені в частині 2 статті 177 СК України, але лише за умови отримання згоди батьків, а ті, своєю чергою, повинні отримати дозвіл органів опіки.
Правочини щодо нерухомості
Законодавство України дозволяє дітям бути власниками нерухомості, що може відбутися, наприклад, шляхом спадкування або дарування. Проте, здійснення правочинів з такою нерухомістю, зокрема продаж чи обмін, вимагає дозволу органів опіки, який надається лише після перевірки умов, що гарантують збереження прав дитини на житло. Дана перевірка проводиться протягом 1 місяця. Якщо органи опіки виявлять обставини, що порушують інтереси дитини (наприклад, позбавлення батьківських прав одного з батьків або наявність судового спору щодо майна), вони можуть відмовити у дозволі та навіть звернутися до нотаріуса для накладення заборони на відчуження цього майна.
Не слід також забувати, що окрім правочинів, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування, є й такі, які батькам заборонено вчиняти з майном дитини:
– дарувати від імені дитини її ж майно та зобов’язуватися від імені дитини порукою (ч. 2 ст. 68, ч. 2 ст. 720 ЦК України).
Чи потрібна згода обох батьків?
Для здійснення правочинів щодо майна малолітніх дітей вважається, що один із батьків діє зі згоди іншого, але у випадках, що стосуються нерухомості або транспортних засобів, потрібна письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.
Якщо у вашому випадку була порушена дана норма – не хвилюйтесь – Ви маєте право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, якщо він був укладений без вашої згоди і виходить за межі дрібного побутового правочину (це означає, що угода, яка має значний правовий або фінансовий характер і перевищує повсякденні потреби, потребує Вашої прямої згоди)
Хоча, існують винятки, коли така згода не потрібна, наприклад, якщо один з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, або не бере участі у вихованні дитини понад півроку.
Загалом, регулювання управління майном дитини спрямоване на забезпечення її майнових інтересів і захист від можливих зловживань з боку дорослих.
Вам може сподобатись