Пройшло більше року з моменту набрання чинності Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Проте, як свідчать статистичні дані, ситуація із домашнім насильством в Україні радикально не змінилася.
За інформацією Мінсоцполітики – 70 % жінок стикалися з насильством, із них 31 % – за останні 12 місяців. Нацполіція повідомляє, що 90 % скарг щодо домашнього насильства надходять саме від жінок.
Кожна третя жінка, яка звертається до нашого Адвокатського об’єднання за консультацією із сімейних питань, скаржиться на домашнє насилля.
Більшість з них не звертаються до поліції. Ті, які хоча б раз зверталися до правоохоронних органів – нарікають на їх неефективність у вирішенні подібних ситуацій.
Домашнє насильство – проблема, яка відіграє важливу роль в багатьох країнах. Сімейне право має допомогти припинити це насильство. Використовуючи поняття неприпустимості насильства, право допомагає охороняти законні права осіб, які стикаються з домашнім насильством.
На сьогоднішній день наше законодавство виокремлює чотири спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству, які запозичені із положень Стамбульської конвенції про боротьбу з домашнім насильством. Подібні норми діють у всіх країнах Європи, які підписали дану Конвенцію.
Профілактична робота з кривдником
Вагомий захід запобігання насилля, який фактично не застосовується. Це пов’язано з тим, що МВС України ще не прийняло відповідний спеціальний наказ, який би регламентував порядок обліку кривдників (хоча відповідний проект наказу розглядається у МВС України ще з травня минулого року).
Направлення кривдника на проходження програми для кривдників
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування ще не розробили відповідних програм на основі вже діючої Типової програми для кривдників, затвердженої Наказом Мінсоцполітики України. А тому вони й досі не проходять спеціальні програми, спрямовані коригування їх поведінки і психологічного стану.
Терміновий заборонний припис
Терміновий заборонний припис виноситься кривднику підрозділом Нацполіції у разі прямої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства строком до 10 діб. Терміновий заборонний припис може містити такі заходи (один або всі): зобов’язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборона на вхід та перебування у її місці проживання, заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
І знову ж таки – цей засіб на практиці ще досі не працює. Адже ще не затверджена шкала оцінки ризиків домашнього насильства, на основі якої працівниками поліції буде виноситись термінові заборонні приписи. Хоча відповідний Наказ МВС України № 654 «Про затвердження Порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника» вже набув чинності і, як повідомляють у Нацполіції, спеціальні бланки для оцінки ризиків вже надруковані.
Лише у випадку високого рівня небезпеки поліцейським може бути винесено терміновий заборонний припис із зобов’язанням кривдника залишити місце проживання, навіть у випадку, якщо таке житло є його особистою приватною власністю.
Багато науковців і практикуючих адвокатів заперечували щодо впровадження термінового заборонного припису, посилаючись на відсутність судової процедури його винесення та порушення права власності так званого «кривдника». Безумовно, така думка має зміст, оскільки певною мірою йде у розріз із принципом непорушності права власності на житло.
Окремі експерти прогнозують, що правоохоронці будуть ставати на бік «жертви». Тобто, детально не розбираючись у сімейних чварах, вони зможуть виносити припис про залишення кривдником спільного помешкання. Такі ситуації можуть бути спровоковані самим «потерпілим» членом сім’ї і спрямовані на вирішення питань власності чи створення негативного образу «кривдника» у інших сімейних спорах, що слухаються у суді.
Обмежувальний припис
Із цим простіше. Обмежувальний припис стосовно кривдника вже працює.
Таким приписом на кривдника покладається один чи декілька тимчасових обмежень і заборон, зокрема заборона перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою; наближатися на визначену відстань до місця проживання, навчання, роботи жертви насилля; заборона особисто та через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, вести з нею листування, телефонні переговори.
На відміну від термінового заборонного припису, обмежувальний припис може бути винесений виключно судом за заявою постраждалої особи строком до 6‑ти місяців. Розглядаються такі заяви у окремому провадженні у строк до 72 годин.
Основне, що треба довести заявнику у подібних справах, – систематичність насильства і відмежування його від сімейного конфлікту. Особливу увагу слід приділяти формуванню доказової бази, зокрема, доказам звернення до правоохоронних органів, притягнення кривдника до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, показам свідків, аудіо-, відеозаписам тощо.
Сімейний юрист може допомогти клієнтам зрозуміти їхні права та обов’язки в сімейному праві. Він також може підготувати необхідну документацію та провести відповідні процедури, щоб захистити інтереси своїх клієнтів.
Судова практика
Як показує судова практика, у Львівській області судами першої інстанції було розглянуто у період 2018-2019 рр. близько 40 справ щодо винесення обмежуючого припису і лише у 12 випадках було відмовлено у задоволенні вимог заявників. Це свідчить про те, що довести факт насилля і отримати обмежувальний припис цілком реально. Важливо на етапі розгляду справи судом залучитися професійною юридичною підтримкою. Найголовніше – жертви домашнього насилля мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги.
Слід зауважити, що законодавством не передбачено можливості скасування обмежувального припису, навіть у випадку визнання особи не винною у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення за домашнє насильство. Єдиним варіантом вирішення такої проблеми може стати скасування рішення суду за нововиявленими обставинами.
Однією з основних проблем, з якими стикається національна практика у боротьбі з домашнім насильством, виступає зволікання у розробці і прийнятті відповідних підзаконних нормативно-правових актів, програм, декларативність окремих законодавчих актів та дисбаланс у посилені відповідальності за вчинення домашнього насилля та відсутності дієвих превентивних засобів його запобігання.
Окрім цього, недосконалість законодавчих інструментів протидії домашньому насильству на практиці доповнюється недостатнім професіоналізмом правоохоронців, які не враховують особливості конкретних ситуацій та в деяких випадках ігнорують обґрунтовані виклики та не відрізняють сімейний конфлікт від домашнього насильства.
Передбачають, що комплексна система протидії насиллю зможе запрацювати у повній мірі і реально знизити відсоток домашнього насилля лише після прийняття і запровадження відповідних превентивних програм, тобто не менш ніж через два-три роки.
Вам може сподобатись