Бачинський Тарас Володимирович, адвокат, голова АО “Бачинський, Коломієць і партнери”
Рура Василь Ігорович, юрист,
Сучасна інформатизація суспільства призвела до того, що на сьогодні важко зустріти хоч якийсь бізнес, який би не мав свого «представництва» в Інтернеті.
В українському законодавстві неефективно реалізовані механізми захисту авторського права в принципі, а у зв’язку із необхідністю застосовувати це законодавство в мережі Інтернет, способи охорони авторських прав практично відсутні.
Спробуємо виділити найбільш явні проблеми у захисті інтелектуальних прав та можливі способи їх вирішення, при цьому зосередимося на цивільно-правових способах захисту.
Захист доменного імені та бренду
Перш за все, коли обирається домен сайту, зазвичай він відповідає або назві бренду, або назві компанії (яка сама собою вже виступає впізнаваним брендом). Але буває часто так, що таку ж назву домену реєструють інші компанії чи кіберсквотери (професійні перехоплювачі доменів з метою їх подальшого продажу), але вже в іншій доменній зоні (наприклад, не xxx.com.ua, a xxx.co.ua).
Для того, щоб захистити своє унікальне доменне ім’я рекомендуємо:
- не реєструвати їх відповідно до назв, схожих до дуже відомих брендів, оскільки ті охороняються і без реєстрації торгової марки в Україні, на основі міжнародних договорів. Маємо реальний приклад – судові рішення у справі Google Inc. (США) до ТОВ “ГОУ ОГЛЕ” (м. Київ), згідно яких суд заборонив використання google.ua українській компанії, незважаючи на те, що ті зареєстрували торговельну марку, та ще й суд скасував свідоцтво на знак для товарів і послуг як таке, що вводило в оману споживачів і було зареєстроване із порушеннями;
- якнайшвидше зареєструвати домен навіть без створення сайту – оскільки, береться до уваги, хто перший «зарезервував» за собою таке право;
- зареєструвати торговельну марку, адже вона дає право на використання домену .ua, захищає Ваш бренд (домен) від використання будь-ким у сфері Вашої діяльності (у судові практиці також відомі ситуації, коли власник торговельної марки забороняв використання доменів з аналогічним іменем іншим особам).
Не будемо більше зупинятися на доменних іменах, бо це може бути темою для окремої публікації.
Іншою серйозною проблемою (що вже набрала обертів епідемії) є плагіат. Як відомо для будь-якого просунутого користувача Інтернету найціннішим, що може бути в Інтернеті є унікальність: оригінальність власного дизайну, унікальність контенту (текстового та графічного наповнення) сайту.
Завдяки постійному поповненні власним контентом, будь-який Інтернет сайт навіть без дорогої додаткової реклами може дати хороші результати для свого власника. І тут виникає проблема – сьогодні ми опублікуємо статтю, а завтра вона буде дзеркально «використана» іншим Інтернет-ресурсом і не факт, що унікальність цього контенту буде признана за нами. Існують різні технічні рішення цієї проблеми – підтверджувати авторство за допомогою Google +, «водяних знаків» на зображеннях, вбудовування прихованого коду тощо, програмно обмежувати можливість копіювати матеріали з свого сайту.
Але ці технічні рішення не завжди допомагають, а по-друге, нас цікавлять більше юридичні, а не програмні способи захисту, які не завжди дієві.
Але, на жаль, ситуація із юридичним регулюванням цих проблем можливо ще гірша. Попри те, що авторське право виникає внаслідок факту його створення і не потребує його реєстрації. Згідно законодавства, за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Якщо це публікації в Інтернеті, то про який оригінал твору можна говорити, як довести, що авторство Ваше? В листі Вищого господарського суду від 14 січня 2002 р. № 01-8/31 «Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність» відзначається, що розміщення в мережі Інтернет твору у вигляді, доступному для публічного використання, є його відтворенням та потребує дозволу особи, яка має авторське право. Але все рівно, чітко не зазначено, що Інтернет-сторінка вважатиметься примірником (чи оригіналом твору).
Тому, незважаючи на необов’язковість реєстрації, для захисту авторського права в Інтернеті рекомендуємо їх реєструвати, враховуючи те, що державне мито за реєстрацію досить невелике.
У разі вже фактичного порушення авторського права рекомендуємо: написати лист-звернення (бажано у письмовому вигляді) стосовно припинення порушення; у разі, якщо це не допомагає – звертатися до суду і вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право (заборонити публікацію); відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду тощо.
Відповідачами у судовій справі буде автор та власник веб-сайту. Але тут теж проблема, оскільки, якщо домен зареєстрований не в Україні, то дізнатися, хто є власником досить важко. А великі піратські сайти роблять саме так – реєструють домен та купують хостинг не в Україні, що ускладнює ситуацію.
Крім того, як показує судова практика у справах щодо відшкодування шкоди завданої порушенням авторських прав, суди присуджують не надто великі відшкодування моральної шкоди по таких справах (2-3 тис. грн.). Але така судова практика існує щодо «реальних» творів, як ж довести публікацію плагіату на веб-сторінках?
Проблеми доказовості в Інтернеті
Звідси виникає і наступне проблемне питання – як забезпечити докази суду, що публікація дійсно існує? Адже сьогодні вона є, а завтра її на своєму сайті знищить сам плагіатор у зв’язку із бажанням уникнути відповідальності. Як бачимо згідно судових рішень, суди досить легковірно приймають прості видруки таких веб-сторінок (так, у судовій справі ТОВ «ІСКРА Прес» інформація була розповсюджена на сайтах та в газетах, а ось у справах приватних осіб проти Партії регіонів, інформація була розміщена виключно на сайті партії; так само як і у справі ПАТ «Автокразбанк» і суду цього було достатньо).
Але в Україні як відомо немає прецедентної системи, і одні суди приймають такі докази, а інші (і їх, мабуть, більшість) не візьмуть їх до уваги. У сусідній Росії досить цікаво знайшли вихід з цієї ситуації – деякі нотаріуси беруться завіряти роздруковані веб-сторінки (роблять це у формі Протоколу огляду сайту чи окремих його сторінок) і відповідно це вже юридичний документ, який можна використовувати як доказ. На жаль (чи на щастя), українське законодавство точно не дає такої змоги.
Хоча такий спосіб доказування досить спірний, адже можна ввести нотаріуса в оману і надати для огляду віртуальну копію справжнього сайту тощо. Але принаймні це хоч якийсь спосіб фіксування щодо порушення авторських прав в Інтернеті.
Можливим способом вирішення проблеми може бути надати право хост-серверам (компаніям, на серверах яких зберігаються сайти) зберігати в кеші копії сайтів (їх всіх сторінок) станом на кожен день протягом, наприклад, року часу, та видавати такі копії як офіційні документи з печаткою компанії або ж з моменту поступлення скарги на певний сайт, зберігати дублікат того сайту для встановлення істини (адже провайдер не може в односторонньому порядку заблокувати власнику сайту доступ до нього, можливо, скарг носить неоправданий характер з метою перешкоджання роботи).
Але станом на сьогодні проблема немає реального вирішення, окрім як доводити факт порушення авторських прав чи завдання шкоди діловій репутації через публікацію на сайті лише через покази свідків та інших доступних засобів, засвідчити сам факт з веб-сайту поки що неможливо.
Електронні гроші.
Також цікавими є питання використання електронних грошей в Інтернеті, хоча воно не стосується напряму проблеми інтелектуальної власності в Інтернеті, але воно одне з перших (що стосується Інтернету), яке хоч якось почало врегульовуватися національним законодавством. Можна сказати, що надзвичайно популярні Webmoney та інші електронні гроші незаконні в Україні, адже вони не пройшли узгодження та їх емітентами можуть бути лише банки (хоча це теж тема для окремої статті).
Віртуальне майно.
Стрімкого розвитку набувають також он-лайн комп’ютерні ігри. У результаті їх використання виникає віртуальне майно. Інколи допускається створення своїм малюнків, аудіо треків, а інколи воно стандартне, але належить конкретному персонажу (у такому випадку не можна говорити про виникнення авторського права на твір). Але, у деяких країнах, як-от Японія, таке віртуальне майно є предметом дарування, заповіту, судових спорів між подружжям та має реальних грошовий еквівалент. Та що говорити про зарубіжні країни, коли в Україні в Інтернеті Ви зможете легко за справжні кошти придбати віртуальне золото, обладунки чи навіть цілого ігрового персонажа.
У зв’язку з цим виникає чимало питань. На жаль, наша стаття ставить більше питань, ніж відповідей, в силу недостатньої правової регламентації. Але інколи юридична практика випереджає нормативне регулювання, і все, що потрібно законодавцю – уважніше приглянутися до реальних суспільних відносин в Інтернеті.
Стаття опублікована у № 50 (340) Юридичної газети від 11 грудня 2012 року
Вам може сподобатись