Реформування судочинства у сфері інтелектуальної власності в Україні

Інтелектуальна власність – частина цивільного права, що об’єднує промислову власність,
авторське право і суміжні права, торговельну марку та конфіденційну інформацію.
Загальновідомо, що в країнах Євросоюзу та Північної Америки особлива увага завжди
приділялася дотриманню прав інтелектуальної власності. Там ведеться постійна та
безупинна боротьба з піратством, плагіатом та іншими діями, що порушують чи створюють
загрозу порушення авторського права.
На жаль, серед громадян України рівень усвідомлення важливості захисту інтелектуальних
прав є доволі низьким. Більше того, Україна практично є лідером в рейтингу держав-
порушників права інтелектуальної власності, а також входить до списку «піратських» країн.
В Україні інтелектуальне право є відносно новою частиною законодавства. Тим не менш, не
варто забувати, що захист прав інтелектуальної власності передбачений нормами різних
галузей права. До прикладу, у Цивільному Кодексі містяться визначення, зміст та види таких
прав (книга четверта «Право інтелектуальної власності», глави 75 та 76). Разом з тим,
особливості регулювання майнових відносин щодо використання прав інтелектуальної
власності вказані у Господарському Кодексі (глава 16). Доречно зауважити, що окрім того
існує ціла низка законів України, що регулюють певні аспекти права інтелектуальної
власності. Наприклад, Закон України «Про державне регулювання у сфері трансферту
технологій» чи Закон України «Про авторське право та суміжні права».
Разом з тим, можна зазначити, що у законодавстві, незважаючи на таку велику кількість
законів та кодексів, що регулюють захист прав інтелектуальної власності, немає чіткого
принципу розрахунків розмірів збитків та компенсації.
Впродовж останніх років в Україні почала приділятися немала увага дотриманню прав
інтелектуальної власності. У 2016 році закрили відомі українські сайти, як містили контент,
що порушував авторські права: файлообмінник ex.ua та онлайн ресурс fs.to, на початку 2017
року було прийнято Закон України «Про державну підтримку кінематографії в Україні», що
дає можливість власникам авторських прав швидко блокувати нелегально викладені в
Інтернет відео. Також у 2017 році з’явилася ініціатива створення Вищого суду з питань
інтелектуальної власності (ВСПІВ).
Взагалі, такі суди – доволі поширена практика. Усього у світі є близько 90 подібних судів, і
хоча вони носять різні назви, сфера їх компетенції є приблизно однаковою. Створення цих
судів було спричинене вступом держав до СОТ і їх приєднанням до ТРІПС. І хоча це не
зобов’язує держави створювати суди, що регулюють питання щодо інтелектуальної
власності, багато держав прийняли таке рішення за власною ініціативою.
Раніше справи з питань інтелектуальної власності розглядалися господарськими судами.
Проте, у вересні 2017 року був виданий Указ Президента України «Про утворення Вищого
суду з питань інтелектуальної власності», а нещодавно було ухвалено нову редакцію
Господарського процесуального кодексу України, в якому нормами і визначається його
юрисдикція.
Отож, ВСПІВ розглядатиме справи, що стосуються визнання торговельної марки добре
відомою, права на винахід чи торговельну марку, справи щодо захисту від недобросовісної
конкуренції у сфері права інтелектуальної власності, справи щодо реєстрації, продовження
чи скасування дії патентів, спори щодо авторських прав, договорів, щодо розпорядження
майновими правами інтелектуальної власності.

Також господарські суди тепер розглядатимуть справи не лише між суб’єктами
господарювання, але й справи в яких сторонами виступатимуть фізичні особи, які не є
підприємцями. (ч. 2, ст. 4 ГПК)
Хоча такий суд є вагомим та важливим кроком для судової системи України, усе ж є ряд
недоліків, які варто зазначити.
 По-перше, недоліком є територіальна віддаленість. Згідно з Указом Президента,
ВСПІВ буде знаходитися в м. Києві, а це одразу породить проблеми з доступом для
багатьох громадян.
 По-друге, даний Вищий суд займатиметься, зокрема, вирішенням справ щодо
визнання торговельної марки добре відомою. Проблема криється в тому, що для цього
немає чіткого процесуального механізму.
 По-третє, основною вимогою до суддів є трирічний стаж, але ніде не вказано, що стаж
має бути у сфері інтелектуальної власності. І наостанок, ніде не передбачена потреба
у спеціалісті, який володів би спеціальними знаннями з практики застосування права
інтелектуальної власності.
Таким чином, можна зробити висновок, що впровадження подібних реформ – довгий та
клопіткий процес, який вимагає багато узгоджень, правок, коригувань та нововведень. Навіть
якщо створити такий новий судовий орган за умови прораховування всіх можливих деталей
та недоліків до найменших дрібниць, все одно потрібен буде час для того, щоб отримати
достатній досвід власне у сфері інтелектуального права. Не менший час потрібен і для
фізичних та юридичних осіб для того, щоб звикнути працювати за новою системою та
ознайомитися з усіма нововведеннями, а також почати довіряти компетентності нового
органу.
Репутація та довіра – це те, що приходить лише з часом. Можна сумніватися в певних
нововведеннях, в нових працівниках, в нових системах. Проте завжди існуватимуть такі
спеціалісти, до яких завжди йтимуть за порадою. Наша команда юристів завжди готова
надати Вам висококваліфіковану правову допомогу, незалежно від того чи працювати
доведеться за старою системою, чи за новою.