Згідно з даними Мін’юсту, станом на 2018 рік в Україні налічувалося 125 000 програмістів. І це мова іде лише про фізичних осіб-підприємців, не працівників. Тобто у 2018 році щоденно щонайменше 125 000 осіб писали код. Зазвичай наступний етап після написання коду – це його передача. Як правильно це зробити, щоб замовник отримав весь необхідний обсяг прав?
Оскільки закон визначає, що комп’ютерні програми охороняються авторським правом, далі мова ітиме власне про передачу авторського права. Але перед тим важливо загадати, що існують дві групи прав – особисті немайнові права та майнові. До першої групи прав належать право зазначати своє ім’я/псевдонім або забороняти таке зазначення, а також право протидіяти будь-яким змінам та посяганням на твір (в даному випадку – комп’ютерну програму). Такі особисті немайнові права НЕ МОЖУТЬ БУТИ ПЕРЕДАНІ. Тобто не залежно від того, чи було створено комп’ютерну програму за цивільним або господарським договором, чи в межах виконання трудових обов’язків, всі немайнові права залишаються у автора. Але для замовників та роботодавців є вихід із цієї ситуації. Для прикладу, зазвичай в договорах прописують, що розробник коду бажає залишатись анонімом.
Майнові права на програму
Що ж стосується майнових прав, то до них відносяться право використовувати твір (змінювати його, розповсюджувати тощо), дозволяти або забороняти його використання іншими особами. Ці права можуть бути передані іншій особі.
Якщо ж вести мову про передачу авторського права в рамках трудових відносин, то законодавство по-різному регулює питання розподілу майнових прав у разі відсутності відповідного договору. Верховний суд України вирішив цю колізію зазначивши, що майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений в процесі трудових відносин, належать працівникові спільно з роботодавцем, якщо інше не встановлено договором. Наголошуємо, що це положення стосується розроблення програмного забезпечення в рамках трудових відносин, і не поширюється на цивільно- та господарськоправові відносини. Окрім цього, важливим моментом тут буде «якщо інше не встановлено договором», оскільки на практиці часто в договорі часто прописують, що до роботодавця переходять усі майнові права.
Варто звернути увагу, що у договорі мають бути визначені усі способи та межі використання твору, оскільки непередбачені способи вважаються непереданими. Також варто визначити, з якого моменту майнові права передаються роботодавцеві. Часто це відбувається з моменту підписання відповідного Акту.
У разі, якщо комп’ютерна програма включає код, написаний іншою особою, працівник повинен в обов’язковому порядку повідомити по це роботодавця, а також використовувати лише ліцензійні напрацювання. Якщо ж у комп’ютерну програму, створену за трудовим договором, включено будь-які елементи, розроблені поза рамками трудових відносин, тоді рекомендується окремо прописати передачу прав на такі елементи.
Якщо ж вести мову про передачу авторського права в рамках цивільно- або господарськоправових відносин, то на практиці відповідні положення часто прописують у договорі надання послуг або підряду, хоча це не цілком правильно. Тому що фактично у ці договори включають положення договору про передачу прав на використання твору, а предметом такого договору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору. Тому в ідеалі після розробки відповідної комп’ютерної програми потрібно ще додатково укласти договір про передачу авторських прав на неї.
Цивільне законодавство і права на ПЗ
Цивільне законодавство передбачає також можливість створення об’єктів інтелектуальної власності за замовленням та укладення відповідного договору. В такому випадку майнові права належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Тобто навіть у такому договорі варто прописувати приналежність майнових прав замовникові, а не творцеві.
Також при передачі авторського права слід враховувати положення сімейного законодавства щодо спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. Так, програмне забезпечення, створене одним із подружжя під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, другий із подружжя може звернутися до суду з вимогою визнати договір про передачу прав на програмне забезпечення недійсним на підставі того, що його укладено без її/його згоди, або ж у випадку розірвання шлюбу пред’являтиме права на таке програмне забезпечення.
На останок варто згадати, що передача прав на об’єкти інтелектуальної власності може різнитися залежно від юрисдикції, що варто мати на увазі при укладенні договорів з іноземними особами. Так, законодавство Сполучених Штатів Америки, Великобританії та ряду інших країн містить концепцію work for hire, згідно якої автором вважається власне роботодавець, а не фактичний творець. Хоча також є можливість передачі авторського права, тому при укладенні договору в межах такої юрисдикції слід бути уважним та брати це до уваги. Наприклад, видається неможливим застосування такої концепції у разі, якщо виконавець залучає субпідрядників з України, і відносини між ними регулюються правом України.
Вам може сподобатись