Досить часто в українських компаній виникає потреба здійснювати частину діяльності за кордоном. Для цього підприємства відкривають філії, офіси, цехи, складські приміщення. Загалом це все можна назвати одним поняттям – відокремлений підрозділ. Створення та діяльність такого підрозділу має певні особливості.
Чи необхідна реєстрація та внесення відомостей до ЄДР?
Українське законодавство містить колізію щодо такої категорії як відокремлений підрозділ. Цивільний кодексом передбачає два види відокремлених підрозділів – філії та представництва. Якщо хочете здійснювати безпосередньо господарську діяльність через підрозділ, то необхідно відкривати філію, якщо тільки укладати договори чи інші правочини – представництво.
Натомість у Господарському кодексі зазначено, що компанії можуть мати також інші відокремлені підрозділи. Чому це важливо?
Основним питанням в даному аспекті є державна реєстрація. В Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зазначається що відомостями, що вносяться до Державного реєстру є, зокрема, відомості про відокремлений підрозділ, його місцезнаходження та види діяльності.
Насправді точної відповіді на дане питання немає, оскільки регулюється нормами, що містять розбіжність. Тож, відповідаючи на питання «що робити?» потрібно враховувати наступне:
- форма заяви про державну реєстрацію відокремленого підрозділу містить поле для заповнення: «організаційно-правова форма»;
- законодавством визначено дві організаційно-правові форми відокремлених підрозділів: філія та представництво.
Тому, якщо відокремлений підрозділ створений як філія чи представництво, то реєстрація є обов’язковою. Якщо ж якась інша форма – реєструвати не обов’язково.
Аргументом на користь такого підходу також може бути норма Податкового кодексу, відповідно до якої в ПКУ під відокремленим підрозділом розуміють те, що визначено в Цивільному кодексі (за винятком розділу про оподаткування фізичних осіб, де застосовують положення Господарського кодексу).
Не платити податки двічі
Україна є учасником понад 60 договорів про уникнення подвійного оподаткування, офіційна назва яких – Конвенції. Структура та зміст договорів є доволі однотипними, про що свідчить і Рекомендації про застосування Конвенцій, викладені ДФС у листі від 2012 року.
У цих Конвенціях під відокремленими підрозділами, що названі загальним терміном постійне представництво, мається на увазі місцезнаходження дирекції, фабрики, майстерні, відділення, контори та інші об’єкти пов’язані з виробництвом. Не будуть відокремленим підрозділом, відповідно до Конвенцій, приміщення, які використовуються виключно для зберігання запасу товарів, зокрема для майбутнього показу клієнтам або передачі іншим підприємствам та приміщення, що використовуються безпосередньо для показу та виставок.
Норми про уникнення подвійного оподаткування поширюються на податки на доходи юридичних та фізичних осіб та на податок на майно. Натомість, на непрямі податки, ПДВ та акциз, норми Конвенцій не поширюються. В контексті діяльності відокремлених підрозділів підприємства, доцільно проаналізувати податок на прибуток підприємств, податок на майно та податок на доходи фізичних осіб.
Так, податок на прибуток підприємств сплачується у державі, де знаходиться підприємство, якщо підприємство не здійснює комерційну діяльність через підрозділ. Якщо така діяльність здійснюється, то частина прибутку, отриманого безпосередньо від діяльності представництва, оподатковується у державі, де представництво розташоване. Відповідно, на суму податків, сплачену за кордоном, підприємство отримує знижку у вигляді податкового кредиту. Важливою є також норма, відповідно до якої прибуток не буде відноситись до представництва, якщо останнє здійснює просту закупівлю товарів та послуг.
Податок на майно може сплачуватися в обох державах, якщо майно розташоване за кордоном. Винятком є повітряний, морський, залізничний та дорожній транспорт, що використовується для міжнародних перевезень – податки сплачуються тільки в державі, де знаходиться керівний орган.
Податки на доходи фізичних осіб (платня, зарплата та інші подібні виплати) за загальним правилом сплачуються у державі, резидентом якої є найманий працівник. Якщо роботи ним виконуються в іншій державі, то відповідно у ній також оподатковуватимуться його доходи. Однак правило містить виняток. Виплати, отримані працівником за кордоном оподатковуватимуться тільки в Україні, якщо:
- період здійснення робіт не перевищує 183 дні в сукупності за рік
- виплати здійснюються підприємством, що є резидентом України
- постійне представництво не несе витрат по виплаті платні працівникам.
Бухгалтерський облік
Що стосується бухгалтерського обліку, представництво може бути виокремленим на окремий баланс, так і обліковуватися на загальному балансі підприємства, адже показники представництва в будь-якому випадку включаються до річної фінансової звітності підприємство.
Що необхідно зробити, для уникнення подвійного оподаткування
Відповідь на це питання містить 13 стаття ПКУ. Платник податків зобов’язаний отримати від компетентного органу іншої держави довідку про суму сплачених податків. Дана довідка подається в управління ДФС, яке веде облік підприємства як платника податків.
Висновки
Отже, для уникнення зайвого податкового навантаження та суперечок з контролюючими органами власникам бізнесу можна порадити наступне:
- Відокремлений підрозділ варто оформити як філію або представництво та зареєструвати у ЄДР, задля уникнення можливих суперечностей з державними органами.
- Якщо наймані працівники податкові резиденти України, то працювати за кордоном вони мають максимум 183 дні.
- Виплати працівникам повинні здійснюватися від українського підприємства.
Фото: http://pp.ua/poradu
Вам може сподобатись